|
Продовження української народної думи «Дума про Марусю Богуславку»
А тут султан турецький приїжджає,
З повозки виходжає й до Марусі попівни Богуславки підходжає.
І починає дівку-бранку, вже бусурманку,
Марусю попівну Богуславку
Кляти- проклинати,
На оченьки її сині косо позирати.
«Ой, ти дівко-бранко мила
Нащо невільників відпустила?
Живе в тобі християнський дух,
Більш нам, бусурманам ти не друг!
Не ховай своїх очей,
Став в церкві своїх свічей!
Більше ти не бусурманка ,
А простая християнка!»
Розчервонілась дівка-бранка
Чорноброва Маруся попівна Богуславка:
«Нікого я не випускала!
То все твої турки!
Я прилягла і заснула, а вже коли встала,
Не було твоїх козаків! Хіба цього мало?»
Розплакалась дівка-бранка
Маруся попівна Богуславка.
«Не піду я нізащо!
Ви мені до душі припали
Своїм добром причарували
Пробач мені! Та за що?
Я козаків не випускала!
Очей з ключів не спускала!
А коли заснула ключі не сховала!
Вибачай мені, султане, за мою провину…
Прийдеться мені їхати знов на Україну!
Сама себе вже навіть сльозно проклинаю!»
Побігла Маруся Богуславка у свої палати,
Просила султана хоч заночувати.
Жаль йому стало дівки-бранки
Марусі попівни Богуславки:
«Залишайся, Марусенько!
Красою умита!
Тяжким моїм горем
Й нещастям сповита!»
«Ні! Маю я їхати!»- каже дівка-бранка.
І збирається в дорогу Маруся попівна Богуславка.
«Нікуди ти не поїдеш! Це я тобі кажу!
Я за тобою, милая , у могилу ляжу!»
«Ой, не знаю я, не знаю!
Мило мені з вами!
Та боюся буду чути,
Що сварка між нами!
Буду я увесь час чуть свою провину!
А, до речі…милий мій! Чекай на дитину!»
« Як дитину? Ти що! Невже?
В мене син чи донька?»
«Я не знаю ще нічого!
Все іще неточно!»
«То тепер тебе, Маруся, відпустить не можу!
Будеш в мене любою і милою
Гарною і чудною моєю дружиною!
Я тобі дам таких лакомств,
Що тобі й не снилось!
Я тобі таких багатств дам,
Лиш , щоб ти лишилась!»
«Не треба мені твоїх скарбів!
І лакомств не треба!
А звернуся я до неба
Щоб скупить провину!»
«Повертайся у палати!
Давай хутчіш! Живо!
Лягай на своє ложе
І чекай дитину!
Я ж тобі пробачив все!
Про це не турбуйся!
А з черговими турками
Я вже ж розберуся!
Я додам їм по заслугам!
Нехай вони знають
Як у мене ключі красти -
Та ясир звільнять!»
В той же день, в лиху годину
Турків всіх казнили,
А Маруся в ту годину - народи дитину!
Що там було - сміх чи радість,
Чи печаль, чи смуток -
Втекла Марусенька та й годі
Та й на Україну.
Втекла, але пожаліла,
Що осталася жива ще й мала дитину.
І тоді згадала вона свою рідну матір,
Свою неньку – Батьківщину і рідного батька.
Згада свою віру милу
І закони Божі.
І стало Марусі жаль її жовті рожі
Що квітнули під вікном рідної домівки.
Згадала і кинулась в річку.
Все. Жодної звістки…
|
| Категорія: Твори | Додав: @лін@ (27.04.2011)
|
| Переглядів: 17295
| Рейтинг: 4.2/19 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
| Розроблено |
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
 |
|
